Майже в кожному регіоні нашої прекрасної країни, та й узагалі чи не в кожній родині кулайду готують по-своєму. Покажу вам, як її варю я. Моя відрізняється від тієї, яку готувала бабуся. Головним джерелом натхнення стала кулінарна книга Їрки Штіфта, який, припускаю, навчився цього варіанта у Зденека Полрайха, коли працював під його керівництвом в Alcron. Суджу з того, що, коли я колись скуштував кулайду в Café Imperial, на смак вона була дуже схожою. Але тут я не переписуватиму рецепт із чужої кулінарної книги: за ці роки дещо забув, дещо додав і тепер готую її ось так, із голови.

У сотейник (гаразд, це вок, не ловіть мене на слові) кладу розтоплюватися вершкове масло, грубо нарізану цибулю, лавровий лист і духмяний перець. Дуже повільно томимо: наше завдання — не перепалити масло й не карамелізувати цибулю. Треба повільно довести цибулю до прозорості й витягнути в жир трохи смаку та аромату зі спецій.

Потім додаємо просіяне крізь дрібне сито пшеничне борошно тонкого помелу й розмішуємо (можна вінчиком), щоб вийшла світла борошняна засмажка. Поступово, невеликими ополониками, додаємо бульйон (найкраще курячий), постійно працюючи вінчиком, щоб не утворилися грудочки. Що рідшою ставатиме суміш, то легше буде розмішувати й то більше бульйону можна додавати за раз. Буде простіше, якщо бульйон не гарячий.

Щойно вмішали бульйон, повільно проварюємо мін. 45 хв. Саме завдяки цьому кроку, за словами Їрки Штіфта, борошно повністю провариться, а злегка загущений суп стане гладеньким, мов оксамит. Цілком із цим погоджуюся. Звісно, якщо поспішаєте, можна скоротити час, і результат буде, скажімо, на 20% гіршим, що для когось може бути зовсім несуттєвим, але я вважаю, що воно того варте.

Якщо википить забагато рідини, долийте ще бульйону або води. Через 45 хвилин процідіть суп у нову каструлю крізь дуже дрібне сито. Цибуля та спеції вам більше не знадобляться.

На цьому етапі можна також трохи посолити й поперчити. Тепер відцідіть заздалегідь замочені сушені білі гриби. Вода, у якій вони замочувалися, нам не потрібна: вона надто темна й нічим у цьому рецепті не допоможе. У сезон можна взяти обсмажені свіжі білі гриби, але, чесно кажучи, висловлю дещо єретичну думку: для картопляного супу та кулайди сушені білі гриби просто підходять краще.

Також додаємо картоплю, нарізану невеликими шматочками однакового розміру.

Варимо, доки картопля не стане саме такою м’якою, як треба, і додаємо оцет. Ніколи не додавайте оцет раніше, бо через нього картопля перестане розварюватися. Якщо додасте оцет, коли картопля ще недоварена, вона такою й залишиться, хоч на голові стійте. Не жартую.

Далі додайте цукор і дайте всьому оцту виваритися. Суп має бути виразно кислим із переходом у солодкий післясмак. Після додавання вершків це стане ще краще, але найліпше спершу додати й виварити оцет.

Потім повільно вмішуємо вершки, досолюємо, перчимо свіжомеленим чорним перцем і, куштуючи, додаємо цукор. Чари цього супу — у цілковито оксамитовій консистенції, у вершках, які пестять язик, і водночас у потужному кислому ударі, що поступово переходить у солодкий післясмак. Найважливіше — збалансувати кисле, солодке й солоне.

Щойно вершки закиплять, вимикаємо вогонь і вмішуємо нарізаний кріп. Багато кропу. Найгарніші гілочки залишаємо для прикрашання вже в тарілці.

У тарілку також кладемо яйце. З яйцями в кулайді є безліч варіантів: перепелині, курячі, зварені некруто, пашот ... обирайте самі.

Ну от, здається, і все, тож смачного.