Що нам знадобиться на 2 порції? (на фото завершальний етап приготування буде лише з однією порцією)
2 невеликі цибулини
4 зубчики часнику
1 дл сухого білого вина
2 столові ложки вершкового масла
2 столові ложки оливкової олії
2 жмені рису Carnaroli або Arborio
1 жменя їстівних каштанів або мигдалю
0,5л курячого бульйону
4 плоди інжиру
пармезан
сіль, свіжомелений чорний перець.
Цибулю дрібно наріжемо, з часнику видалимо паросток, який спричиняє проблеми з травленням, а придатну до використання м’якоть теж дрібно наріжемо. Підготуємо якісне сухе біле вино. Думка, що «для готування й такого вина вистачить», хибна. Якщо ми не пили б це вино із задоволенням, то й страва, до якої його додамо, не буде надто смачною. Тож на вині в жодному разі не економимо. Зрештою, немає причин не розлити решту пляшки в келихи й не випити за їжею — до ризото воно чудово пасує.
Підготуємо частину пармезану, яку натремо на дрібній тертці, ...
... а з іншої частини зробимо стружку для посипання. Пармезан ніколи не натираємо заздалегідь, а за можливості лише безпосередньо перед використанням. Сподіваємося, навіть не треба згадувати, що Grana Panada, Grand Moravia та інші замінники — це не пармезан.
Знайти в нас якісний інжир, який уже стиглий і водночас ще не гниє, досить складно, але спробуймо якось приготувати це ризото під час відпустки в південних країнах — смакові враження будуть значно кращими. Інжир наріжемо невеликими шматочками.
Якби ми використовували їстівні каштани, як спочатку й задумали, то надрізали б їх навхрест і поставили на 20 хвилин у духовку, розігріту до 180°C. Тоді їх можна було б очистити і від шкаралупи, і від шкірки. Насамкінець ми нарізали б їх шматочками відповідного розміру, так само як у цьому випадку мигдаль.
Наступний підготовчий крок — ретельно промити рис, а потім дати йому обсохнути. Насамкінець доведемо бульйон до кипіння.
Тепер уже можемо братися до готування. Ризото найкраще готувати на сковороді. Розтопимо столову ложку вершкового масла разом з оливковою олією.
Додамо на сковороду цибулю та часник і на помірному вогні доведемо до прозорості. Від високої температури часник підгорів би й став гірким, та й цибулю ми не хочемо засмажувати до рум’яності — цілком достатньо злегка обсмажити її до м’якості.
Потім додамо на сковороду рис і злегка його обсмажимо ... Знову ж таки, треба стежити за температурою, щоб рис не став коричневим.
Щодо рису, то для справжнього італійського ризото, основу якого ми саме готуємо, використовують майже винятково рис Carnaroli або Arborio. З іншого боку, якщо ми хочемо вдома за тим самим рецептом приготувати ризото з іншого сорту рису, нам, власне, ніщо не заважає. Звісно, мусимо зважати на те, що правовірні шанувальники ризото можуть оголосити нам війну.
Щодо приготування ризото, рис не можна залишати без руху, протягом усього приготування треба постійно помішувати. (це стосується й усіх наступних кроків)
Щойно рис почне коричневіти, заллємо його білим вином.
Вино має повністю випаруватися, до цілковитої «сухості», інакше ризото гірчитиме. Тобто до стану, який бачимо на фото, і потім ще трохи.
Коли вино випарується, посолимо (не надто сильно, бо наприкінці додаватимемо пармезан, який теж солоний) і додамо трохи киплячого бульйону, можна зменшити вогонь. Звісно ж, постійно помішуючи. Бульйону додаємо лише стільки, щоб рис не був занурений у рідину, інакше він розлізеться й у нас вийде радше рисова каша. Щойно бульйон википить, додаємо ще ... і повторюємо знову й знову, доки рис не буде готовий.
У готовому вигляді рис майже м’який, при розкушуванні лише злегка хрумтить у середині. Ось і маємо класичну основу для італійського ризото (вершкове масло додають завжди, див. наступний крок. Тож починатимемо завжди однаково, незалежно від того, хочеться нам ризото з грибами, горошком чи шафраном.
Але повернімося до нашого рецепта. На останні кілька хвилин (вчасно, щоб не переварити рис) додамо каштани або мигдаль, які злегка обсмажимо ...
Насамкінець додамо ще трохи бульйону, столову ложку вершкового масла й натертий пармезан та все перемішаємо. Італійське ризото не має бути сухим, як наше, і, звісно ж, у соусі воно теж не плаває: після вмішування масла й пармезану воно набуває кремової консистенції, а окремі зернятка рису залишаються нерозвареними.
Насамкінець знімемо з вогню й обережно вмішаємо інжир. Скуштуємо й за потреби досолимо та приправимо свіжомеленим чорним перцем.
Подаємо відразу, а на тарілці можемо посипати стружкою пармезану.
Смачного.
Це писав RIK у той час, коли лише вчився готувати, не вся інформація витримує порівняння із сучасними знаннями.