Натисніть, щоб прочитати першу частину історії

Натисніть, щоб прочитати другу частину історії

Натисніть, щоб прочитати третю частину історії

Натисніть, щоб прочитати четверту частину історії

Натисніть, щоб прочитати п’яту частину історії

Натисніть, щоб прочитати шосту частину історії

Натисніть, щоб прочитати сьому частину історії

Натисніть, щоб прочитати восьму частину історії

У дев’ятій частині я коротко поговорю про кетонові тіла, про те, як ми правильно підібрали Сарінці дози інсуліну, а також про кілька пригод, які з нами трапилися.

Про кетонові тіла — кетоацидоз ми вже говорили в першій і третій частинах історії. Навіть у діабетика, який отримує замісну терапію інсуліном, може статися так, що організм раптом почне окиснювати жири й утворюватимуться так звані кетонові тіла — насамперед ацетон. Для цього є, по суті, дві причини. Перша — гостра нестача інсуліну, найчастіше під час хвороби, після вживання надмірної кількості вуглеводів або якщо забули зробити ін’єкцію інсуліну; другий випадок — навпаки, гостра гіпоглікемія, коли організм захищається від нестачі вуглеводів навіть за достатньої кількості інсуліну. Перший випадок, звісно, серйозніший, і діабетик може дуже легко в ньому опинитися, що й покаже одна з наших пригод.

Щодо інсуліну, одразу зазначу, що Сарінку ми лікуємо вже з лютого, і за ці понад пів року вже навчилися, чого вимагає хвороба в такої маленької дитини. Перший і найважливіший висновок, до якого ми дійшли (окрім багатьох відомостей із фахової літератури), — треба діяти на випередження й намагатися змінювати погані ситуації на краще.

Це правда, що в літературі рекомендують не реагувати відразу, а зачекати два-три дні, подивитися, як змінюватиметься глікемія, і вже з цього робити висновки, що треба змінити. Але з малим дитям так не вийде, тут треба спершу рішуче відреагувати й узяти ситуацію під контроль. Будь-яке вичікування призводить лише до ще більшої гіперглікемії або, навпаки, до глибшої гіпоглікемії.

Через кілька тижнів ми зрозуміли, що інсулін у тому вигляді, в якому його випускають, нам не підходить, і попросили пана доцента виписати розведений. Проте з’ясували, що NovoNordisk розведеного інсуліну не виробляє, але медсестра може розвести його для нас. Це, щоправда, означає додаткові поїздки до Мотола, але тут нічого не вдієш. Розведення, на жаль, не таке вже й просте, бо речовина, яку для нього використовують, — це, як не дивно, не фізіологічний розчин, а спеціальний засіб, до того ж для кожного з трьох типів інсуліну, які ми використовуємо, інший.

Розведення дуже допомогло нам стабілізувати глікемію, бо для маленької Сарінки, якщо ми вранці даємо, наприклад, 1,5 одиниці інсуліну й цього забагато або замало, додати чи відняти 0,5 одиниці (а це найменша кількість, яку можна відміряти інсуліновим шприцом) — це, звісно, страшенно багато або страшенно мало. Коли можемо регулювати дозу по чверті одиниці, це набагато краще.

Друга річ — навіть так нам не вдавалося ідеально узгодити дію інсуліну з їжею протягом першої та другої половини дня й ночі, бо Actrapid (шестигодинний інсулін) діє просто надто довго. Після сніданку він не встигав знизити цукор від вуглеводів, і до перекусу він у неї був зависокий, а перед обідом — знову занизький.

Зрештою, попри те, що пан доцент спочатку не радив цього робити, ми вирішили змішувати й ці два інсуліни. Визначити правильне співвідношення було непросто, для цього знадобилося десь два тижні постійних перевірок, зате відтоді глікемія в нас, за дуже рідкісними винятками, тримається в абсолютно розкішних (як для дітей) межах 3 - 7. Порівняно з іще недавніми періодичними й незрозумілими 18 тощо — це справжня розкіш. Під час недавнього візиту пан доцент схвалив наше лікування, похвалив і сказав, що навіть з інсуліновою помпою ми не досягли б кращої компенсації. З нетерпінням чекаю на HbA1c :)

А тепер до обіцяних пригод, які нам вдалося влаштувати за ці пів року. На сьогодні — хоча б перша з них.

Забутий інсулін.

Були вихідні, чудова погода, і ми вирішили після обіду поїхати до дендрологічного саду. Сарінка чекала на поїздку. Від початку хвороби ми нікуди далеко не їздили, бо насамперед училися давати раду всьому цьому готуванню, інсуліну тощо. Тепер уперше наважилися вибратися. Похапцем спакували все спорядження, яке мусимо всюди тягати із собою. Перекус на другу половину дня, усі інсуліни, шприци, подушечки, дезінфекційний засіб, глюкометр, сік на випадок раптової гіпоглікемії, глюкаген (ін’єкція для першої допомоги при гіпоглікемічній комі), питну воду.

Під час цих метушливих зборів ми з’ясували, що перед обідом у Сарінки низький цукор, глікемія була близько 3, тож вирішили спершу дати їй пообідати, а інсулін — уже після їжі. (Тепер ми вже знаємо, що в цьому немає потреби й цілком достатньо спокійно вколоти безпосередньо перед їжею, але тоді ми все ще були в тому стані, коли не знали напевно, що з цього вийде, чи вона з’їсть їжу, чи з’їсть її відразу тощо.)

Потім ми поклали Сарінку спати (після обіду вона завжди спала), тим часом приготували вечерю й усе на наше повернення, а коли вона прокинулася, вирушили до дендросаду. Коли зайшли всередину, побачили, що там облаштували дитячий куточок і купу лазанок тощо. Вона якийсь час задоволено там полазила, а потім ми пішли дивитися на квіточки. Коли проходили повз клумбу з тюльпанами й нарцисами, Сарінка заявила: «Ой, які гарні квіточки. Я їх люблю». Мабуть, у неї високий цукор, подумав я. Щоразу, коли в неї була сильна гіперглікемія, вона починала голосно любити всіх і все.

«Скільки ти їй дала опівдні того інсуліну?» — запитав я свою дівчину. «Опівдні їй його давав Ти!»

Хвилина мовчання — ми усвідомили, що не дали їй його перед їжею, бо цукор був низький, а потім забули — і взагалі їй його не ввели. Одразу поміряли — 24,2 !!! От халепа. Швидко підготували шприц, і я ввів їй 2 одиниці новорапіду — найшвидшого. Потім ми взяли Сарінку на руки й уже не давали їй тупцяти. 2 одиниці — це було багато, казав потім доцент, але перед вечерею в неї трохи впав цукор, ми її підгодували, головне, що збили його... одразу в неї були й кетонові тіла в сечі, за кілька годин вони зникли.

За весь цей час таке сталося з нами лише раз, але проявляється це миттєво й добряче дає прочухана.

Інші історії додам наступного разу, перепрошую за сьогоднішнє запізнення, наступна частина вийде знову в понеділок, о 16:35.

Це писав RIK у часи створення початкового блогу, не всі відомості витримують порівняння із сучасними знаннями.