Для приготування шинки нам насамперед потрібна так звана «шинковарка». Доклавши трохи зусиль, можна знайти нову, але якщо пошукаємо в бабусиній коморі, то неодмінно її там знайдемо.

От і нам одна дісталася у спадок і довго просто лежала в шафі. Відтоді як ми зварили першу шинку, вона вже не встигає припасти пилом. А приготування таке просте, що простішим уже й бути не може, боятися нічого, єдина умова — дотримуватися правильної послідовності, але для того й маємо цей блог, щоб хтось пройшов усі ті глухі кути за нас.

Що нам знадобиться:

900 г грудки індички
100 мл води
20 г праганди (Praganda — це так звана нітритна засолювальна суміш, яку також називають м’ясницькою сіллю або сіллю для швидкого засолювання, тобто суміш звичайної солі (хлориду натрію) й так демонізованого нітриту натрію, або ж помічничка з номером E250. Не стверджуючи тут, що це нешкідливий елемент, можемо бути впевнені, що він є абсолютно в усіх ковбасних виробах, тож не використовувати його в домашній шинці — це просто офтопік. Якщо ми справді з якихось релігійних причин не хочемо додавати туди нітрит, використаємо лише сіль і дрібку цукру, але не можемо очікувати, що шинка матиме рожевий колір. Вона буде майже такою ж смачною і матиме блідий колір вареного м’яса.)

М’ясо зачищаємо, ретельно видаляємо всі сухожилля та плівки, нарізаємо шматками, які зовсім не обов’язково мають бути крихітними. Навмисне пограємося з різними розмірами й подивимося на результат. Ми віддаємо перевагу шматкам розміром близько 4 см.

Додаємо праґанду й воду.

Тепер настає неприємний етап. М’ясо треба повільно перемішувати пів години. Можемо скористатися кухонним комбайном із насадкою для замішування тіста й увімкнути найнижчу швидкість або просто сісти, поставити собі на коліна каструлю, взяти велику дерев’яну ложку й влаштувати собі 30 хвилин тренування. М’ясо вбере воду, а вся суміш стане пластичною.

У шинковарку кладемо харчову плівку або поліетиленовий пакет.

Потроху вкладаємо м’ясо й якомога щільніше утрамбовуємо.

Коли все вже всередині, ще раз добре утрамбовуємо, накриваємо кришкою, встановлюємо пружину й закріплюємо зверху трикутною гайкою. Тепер ставимо в холод на 24 або 48 годин, щоб вистоялося. Цей етап, як і попереднє тридцятихвилинне перемішування, точно не спрощуємо, інакше це позначиться на результаті.

Коли мине день або два, ставимо нагріватися воду у великій каструлі. Заздалегідь перевіряємо рівень води, щоб після занурення шинковарки вода не перелилася всередину. (Якщо маємо нову шинковарку, яка дозволяє варити з повним зануренням, то це не має значення.) Під час варіння шинки найважливіше підтримувати правильну температуру — між 72 і 79 °C. У жодному разі температура не повинна піднятися вище 80 °C, бо тоді м’ясо звариться, і можна буде хіба віддати його собаці. Дуже радимо скористатися термометром зі щупом, який бачимо в покроковій фотоінструкції наприкінці статті. Цей цифровий термометр дозволяє налаштувати сигнал, якщо температура досягне максимуму. Отже, спочатку ставимо нагріватися воду. Коли вона досягне 76 °C, опускаємо шинковарку.

Зменшуємо потужність конфорки до нижньої третини, знову встановлюємо термометр і варимо 2,5 години. Що сталішу температуру нам вдасться підтримувати, то краще. І головне — весь час у межах 72–79 °C. Це найсуттєвіший момент усього процесу. Щойно перевищимо температуру й зваримо шинку, вона навіть теоретично не нагадуватиме шинку.

Варимо, варимо, усе ще варимо :)

Коли мине визначений час, виймаємо шинковарку й ставимо в холод, щонайменше на пів дня. Звісно, нам страшенно цікаво, уже так хочеться скуштувати, тож ми не витримаємо, відкриємо раніше, і шинка розвалиться. Уперше так робить кожен ;) Тож ні, у холод, у холодильник і чекати до наступного дня.

Якщо справді витримаємо хоч і цілий день, можемо вийняти шинку з форми, вона триматиметься купи, і можна буде нарізати такі гарні й бездоганно смачні кружальця, які бачимо на головній фотографії.

Смачного.

Це RIK писав тоді, коли ще тільки вчився готувати, не вся інформація витримує порівняння із сучасними знаннями.