Натисніть, щоб прочитати 1. частину історії (Як у трирічної Сари з’явився діабет)

Натисніть, щоб прочитати 2. частину історії (Мотол)

Натисніть, щоб прочитати 3. частину історії (Інсулін)

Натисніть, щоб прочитати 4. частину історії (Замісна інсулінотерапія)

Натисніть, щоб прочитати 5. частину історії (Додому з лікарні)

Натисніть, щоб прочитати 6. частину історії (Карусель гіпоглікемії та гіперглікемії)

Натисніть, щоб прочитати 7. частину історії (Перші тижні вдома, ремісія, раціон)

Натисніть, щоб прочитати 8. частину історії (Глікований гемоглобін HbA1c)

Натисніть, щоб прочитати 9. частину історії (Кетонові тіла, інсулін, забутий інсулін)

Натисніть, щоб прочитати 10. частину історії (Епідеміологія діабету першого типу)

Натисніть, щоб прочитати 11. частину історії (Як до нас прийшла Кістлява)

Уже в минулій частині ми натякнули, що така хвороба, як діабет, окрім безлічі процедур, яких здорова людина не знає, завдає клопоту ще й необхідністю користуватися найрізноманітнішими засобами.

Найосновніший із них — це, звісно, глюкометр, прилад, який дає людині з діабетом зворотний зв’язок щодо лікування — тобто надає інформацію про поточну глікемію. Звичайно, було б просто ідеально мати цю інформацію безперервно протягом усього дня, але це не так легко. Щоправда, існують прилади, які це забезпечують, та завжди є певні мінуси. У США за рекомендацією лікаря можна отримати прилад під назвою Gluco-Watch — такий собі наручний годинник, здатний безперервно визначати глікемію шляхом вимірювання через шкіру. Є кілька технічних способів, що дозволяють таке вимірювання. Недолік у тому, що навіть виробник не хоче сертифікувати показник, адже він не обов’язково точний, особливо проблематичними є нижча температура або пітніння. Водночас звичайний побічний ефект — почервоніння чи подразнення шкіри в місці контакту, тож чутливіші люди довго цей прилад не поносять.

Інший варіант — прилад, який, подібно до інсулінової помпи, має датчик, точніше радше голку, постійно введену під шкіру, і вимірює глікемію практично як глюкометр, безпосередньо з крові.

Для трирічної дівчинки жодна з альтернатив не дуже підходить, тому мусимо обходитися класичним глюкометром. А саме в малих дітей глікемія схильна сильно коливатися, і регулярні вимірювання необхідні. Сара хоч і вміє сказати, що цукру в неї мало, але надійність цих повідомлень далеко не стовідсоткова, і поки що впевнено спиратися на них не можна. Дорослі з діабетом уже й без глюкометра розпізнають свій рівень цукру та знають свій режим, тож їм не обов’язково вимірювати так часто.

Як виглядає таке вимірювання глікемії? У комплекті зазвичай є пружинний наконечник — голка, якою треба проколоти палець. Пристрій зводять, прикладають, натискають кнопку, голка вистрілює, і на пальці з’являється крапелька капілярної крові (з капіляра). У глюкометр заздалегідь вставляють тестову смужку, її підносять до крапельки, вона її вбирає, глюкометр обробляє результат і показує на дисплеї число.

А тепер до проблеми — глюкометр штука хороша, на ринку є кілька марок, більшість працює дуже подібно, і спільною для більшості з них є також комерційна стратегія виробників. А саме ціна тестових смужок. По суті, світовий ціновий картель установив ціну упаковки з 50 смужками на рівні 700,- Kč. Якщо купувати безпосередньо в дистриб’ютора, ціна може бути на три-чотири десятки крон нижчою, а от у деяких аптеках вона може підскочити аж на 100 Kč.

Це означає, що ціна одного вимірювання (однієї смужки) практично для всіх глюкометрів становить приблизно 14,- Kč. Якщо врахувати, що ми вимірюємо цукор Саринці 7 разів на день — а якщо протягом дня між вимірюваннями в неї з’являються ознаки гіпо/гіперглікемії або вона сама про це каже, то й частіше (я б сказав, у середньому це 9 вимірювань на день), — виходить десь 126 Kč на день, упаковок по 100 смужок витрачаємо майже 3 на місяць. Медична страхова компанія неабияк підіграє ціновому картелю, дозволяючи лікареві виписати певну кількість смужок на рік — не суму, за яку ми можемо купити смужки, а саме їхню кількість. Хоча для дітей вона більша, ніж для дорослих, цього вистачає приблизно на 6-7 місяців на рік, а решту смужок ми, звісно, мусимо оплачувати самі.

Я знайшов один тип глюкометра, для якого смужки коштують на третину дешевше, але йому для вимірювання потрібна вп’ятеро більша крапелька крові, а з огляду на маленькі, сколоті пальчики Сари це не здається мені перевагою.

Люди з діабетом витрачають й інші матеріали, які переважно оплачує страхова компанія або ж їхня ціна не є вирішальною, але найбільше значення через свою вартість мають саме смужки, і про це я сьогодні хотів поговорити, продовжуючи попередню статтю про соціальні виплати. Те, що виробництво й дистрибуція цих та багатьох інших медичних засобів дуже прибуткові, зрозуміло, і я зовсім не хотів би гадати, якою ж є справжня собівартість смужки. Проте з вітчизняним дистриб’ютором смужок для нашого глюкометра я маю дуже хороший досвід, і його працівники дуже люб’язно пішли мені назустріч.

Щодо наступних частин серії, зараз, перед Різдвом, я не можу обіцяти цілком регулярного продовження щотижня, але ще неодмінно вам щось напишу. Хочу всім подякувати за безліч приємних відгуків і відповідей на ці статті.

Це писав RIK за часів створення початкового блогу, не вся інформація витримує порівняння із сучасними знаннями.