Хоча може здатися, що салат «Цезар» походить із Європи, це не так. Батько салату — італієць Caesar Cardini (1896-1956), який зі своїм братом Alex після закінчення Першої світової війни залишив рідну Італію й переїхав до США. Cardini жив у Сан-Дієго, проте почав вести ресторан у мексиканській Тіхуані, за 17 миль звідти. Причиною було те, що в Мексиці, на відміну від Сполучених Штатів, не було сухого закону.
Салат, який Cardini подавав у своєму ресторані, невдовзі став дуже популярним і затребуваним. Навколо первісного рецепта й назви салату досі ходить чимало здогадок і суперечливих тверджень. Партнер Cardini, Paul Maggiora, наприклад, стверджує, що перший салат «Цезар» подали в 1927 році американським військовим у Сан-Дієго й називався він "Aviator's Salad" — тобто салат пілота або салат льотчика ... Брат Cardini, Alex, стверджує, що рецепт — його творіння, і також називає його Aviator's Salat. Кухар Livio Santini стверджує, що це рецепт його матері й що він готував цей салат у ресторані Cardini в 1925 році, коли йому було 18 років, а отже, авторство належить йому.
Салат «Цезар» нібито виконував подібну функцію до тієї, яку в нас приписують часниковому супу, що його подають похмурого похмільного ранку. Діяв сухий закон, до Тіхуани з'їжджалися американські військові, гуляли всю ніч, а вранці часто замовляли салат, який ставив їх на ноги після похмілля. Принаймні так стверджував брат Caesar, Alex, який згодом переїхав до Мехіко, відкрив три ресторани й додав до меню: "the original Alex Cardini Caesar salad" — тобто оригінальний салат «Цезар» від Alex Cardini.
Натомість Caesar Cardini в 1938 році переїхав до Лос-Анджелеса й разом зі своєю донькою Rosa відкрив крамницю делікатесів. Скориставшись популярністю заправки до салату «Цезар», він почав продавати її в банках як оригінальну заправку «Цезар» від Cardini.
Тож погляньмо, який вигляд має такий оригінальний салат «Цезар», чим він особливий і що до нього входить. Із часом рецепт трохи змінювався, тож зрештою вдома ми приготуємо такого «Цезаря», якого готують нині. Проте для порівняння не завадить згадати первісний рецепт. Основою салату стали продукти, легкодоступні в тогочасній Мексиці.
Часникові крутони — в оригінальному рецепті йдеться про невеликий багет, тобто білу випічку, шматочки якої обсмажують в олії з часником. У рецепті Alex Cardini крутони ще й змащували анчоусною пастою, а за рецептом Caesar крутони додають просто так.
Салат ромен — використовувати будь-який інший салат, окрім ромену, неприпустимо. Оригінальний рецепт передбачає цілі листки ромену, нині ж переважно трапляється порване або нарізане листя.
Свіже яйце, яке варили рівно 1 хвилину, — з нього використовують жовток. Це так зване "coddled egg" ... підварене, або ж виплекане яйце. По суті, це яйце некруто, у якому за хвилину варіння білок застигає, а жовток трохи густішає.
Сік лимона або лайма. Що використовував Caesar Cardini, ми не знаємо, бо в Мексиці лайми називають лимонами. Не помилимося, якщо поєднаємо обидва.
Натертий пармезан — пармезан — це ані Grana Panada, ані Grand Moravia. Пармезан повинен мати назву "Parmigiano Reggiano". Цю марку випалюють на його бічній скоринці, лише так ми впізнаємо справжній.
Вустерський соус — в оригінальному рецепті використовували лише вустерський соус, натомість Alex Cardini використовував подрібнені анчоуси — їх додають і нині, іноді навіть кладуть зверху цілі філе анчоусів.
Оригінальний рецепт (салат нібито готували в ресторані Cardini на столі в обідній залі) каже, що потрібно взяти достатньо велику миску й покласти в неї цілі листки ромену. Додати кілька столових ложок оливкової олії, посолити, поперчити й гарненько обгорнути листя олією, перевертаючи його. Потім влити лимонний або лаймовий сік і 12 крапель вустерського соусу. Далі додати жовток зі згаданого вище яйця, яке варили хвилину, і знову вмішати його в салат, перевертаючи листя. Додати пів чашки натертого пармезану, крутони й знову перемішати. На цьому справу завершено, і страву викладають на тарілку. Салат можна було їсти й без столових приборів, просто руками.
Докладніше про історію та оригінальний рецепт тут (http://www.kitchenproject.com/history/CaesarSalad/index.htm):
А тепер приготуємо вдома «Цезарика», саме такого, якого нині вважають стандартним.
Інгредієнти на 4 особи
Листя одного качана ромену
2 яйця
оливкова олія
2 філе анчоусів
1 столова ложка діжонської гірчиці
1 багет або білий хліб
4 зубчики часнику
пармезан — пластівці й натертий
1 лимон або лайм
вустерський соус, сіль, перець
І до справи. Розберімо ромен на листки. Важливо ретельно помити листя, але поводьмося з ним обережно. Листки мають залишатися хрусткими, свіжими, щойно ми їх помнемо, вони втратять свою чарівність. Те саме стосується й обсушування. Адже перед купанням у заправці листя салату має бути цілком сухим, щоб заправка до нього пристала, тому обсушуванню приділимо особливу увагу. Припустімо, що вдома в нас немає центрифуги для салату, до речі, вона теж може пошкодити листя. Можемо, наприклад, спробувати хитрість, яку Gordon Ramsay описує в книжці Kitchen Heaven. Візьмемо чистий сухий кухонний рушник, покладемо кілька листків, візьмемо за кінці й покрутимо або хоча б змахнемо ним. Помірна відцентрова сила зробить своє, але знову ж обережно, щоб надмірним старанням не пошкодити листя. Потім відкладемо листя в холод, щоб перед подаванням воно було якомога свіжішим. Листову зелень загалом слід відразу після збирання класти до холодильника й тримати там до останньої миті перед подаванням.
Далі приготуємо часникові крутони. Останнім часом іноді часник додають до заправки замість крутонів, але особисто ми залишаємося вірними традиційним часниковим крутонам. Мабуть, і нагадувати не потрібно, що китайський часник — не альтернатива. Багет або білий хліб можемо нарізати скибочками або більшими кубиками. Спершу поставимо їх підсушитися в духовку. Розкладемо на деку й поставимо в духовку за невисокої температури — наприклад, 75°C, доки хліб трохи не підсохне. Особливо це потрібно, коли хліб свіжий. На пательні розігріємо олію.
Почистимо часник, розчавимо його пласким боком великого ножа й дрібно наріжемо (або можемо пропустити його крізь прес для часнику). На розігріту пательню покладемо часник, а за мить і крутони та обсмажимо. Крутони набудуть аромату й смаку часнику.
Знову є варіанти: хтось додає натертий пармезан просто на крутони, хтось вмочує крутони в заправку, але нам найбільше до вподоби консервативний метод — тобто часникові крутони як є. Потім можемо відкласти їх убік і взятися за заправку.
Спочатку нам знадобиться жовток. Тоді як на професійних кухнях із гігієнічних міркувань необхідно використовувати пастеризовані жовтки, вдома ми візьмемо жовтки зі свіжих яєць. Як упізнати свіже яєчко? Найкраще, коли курочка нам його щойно знесла, плюс щонайбільше 10 днів. Або можемо купити свіжі яйця в місцевого птахівника чи на фермерському ринку — що й рекомендуємо, вони набагато кращі за куплені в супер-гіпер-мегамаркетах. Але якщо ми не знаємо, як там справи з яєчком, то як це з'ясувати? Насамперед яйце не повинно бути пошкодженим, це перша й найпростіша перевірка. Далі можемо потрясти яєчком біля вуха. Адже у свіжому яйці жовток тісно з'єднаний із білком, у старіших вони відділяються один від одного, і таке яєчко ніби хлюпає. Третій спосіб — занурити яєчко у воду. Свіже вперто триматиметься біля дна, старіше яйце починає плавати біля поверхні.
Можемо скористатися й первісним способом, тобто "coddled egg" — підвареним, або ж виплеканим яєчком. Поставимо воду кип'ятитися, щойно вона закипить, покладемо яйце й варитимемо рівно хвилину. Потім відразу перекладемо в холодну воду, щоб зупинити подальше варіння. Із таких виплеканих яєць візьмемо жовтки й покладемо в мисочку.
Додамо столову ложку діжонської гірчиці й сік одного лимона або лайма. За бажання додамо пів чайної ложки вустерського соусу, але, використовуючи його, відповідно скоригуємо кількість анчоусів. Тепер візьмемо вінчик і почнемо збивати вміст мисочки. Збиваючи, почнемо тоненькою цівкою вливати оливкову олію. Може статися, що нам забракне рук. Однією рукою тримаємо мисочку, другою збиваємо вінчиком, а як влити олію? Якщо поставимо мисочку на гумовий килимок або, наприклад, на рушник, вона перестане прокручуватися під вінчиком, нам не доведеться її притримувати, і ми зможемо сміливо скористатися другою рукою. Перемішуємо дуже інтенсивно.
За деякий час можемо додати дрібно розтовчені або нарізані 2 філе анчоусів (якщо не використовуємо вустерський соус, можемо взяти 4).
Якщо слово «анчоуси» нам ні про що не говорить, знаймо, що йдеться про хамсу, тож у магазині можна натрапити на назву «філе хамси в олії». Продовжуємо збивати й потихеньку доливати олію. Що більше олії доллємо, то густішою буде заправка.
Ми хочемо, щоб заправка була густішою, ніж зазвичай, бо в «Цезарі» вона вкриває цілі листки й не повинна стікати.
Наприкінці додамо мелений пармезан (натертий до дрібної крихти). Приблизно столову ложку. Правильний і справжній пармезан під час подальшого перемішування має розчинитися в заправці.
У жодному разі не пробуємо брати замість пармезану якийсь замінник. На цьому наша заправка готова, звісно ж, посолимо й поперчимо до смаку.
Наприкінці залишається все завершити. У порожню миску покладемо листя ромену. Можемо його або обережно порвати, або нарізати на відповідні шматочки, відокремлюючи при цьому серцевинки. Існують дві протилежні думки щодо поділу листя на порції: одні виступають за розривання, інші — за нарізання. Ми обережно порвемо листя. У миску з листям наллємо трохи заправки й обережно перемішаємо, підкидаючи. Потім доливатимемо заправку й далі перемішуватимемо. Важливо, щоб кожен окремий листок салату вкрився суцільним шаром заправки, яка з нього не стікає. Перемішуючи, стежимо, щоб не пом'яти й не пошкодити листя. Повторимо, що вкрай важливо, аби перед змішуванням із заправкою листя салату було цілком сухим.
Коли ми задоволені результатом, можемо подавати. Найкраще — на охолодженій тарілці. Перекладемо листя на тарілку, посиплемо свіжими пластівцями пармезану, додамо крутони й відразу подамо. Ця страва тримається на бездоганних і бездоганно свіжих продуктах. Її може зіпсувати прив'ялий або погано обсушений салат, несвіжий пармезан чи не зовсім свіже яєчко.
Тепер нам залишається лише сісти до столу, побажати одне одному смачного й, хрумтячи салатом «Цезар», зрозуміти, чому ця страва входить до ТОП 100 найвідоміших страв світу. Дякуємо, пане Cardini.
Джерела текстів і зображень (окрім власних):
www.kitchenproject.com
www.wikipedia.org
www.noanchoviesincaesar.com
www.reluctantgourmet.com
www.hostovka.cz
www.ano-sefe.com
Це писав RIK у часи, коли лише вчився готувати, не вся інформація витримує порівняння із сучасними знаннями.