Бабусин картопляний салат

Серед наших дитячих спогадів найохочіше згадуємо Різдво, яке ми святкували в бабусі з дідусем. Ялинку приносив Ісусик, тож її ми бачили лише ввечері, разом із подарунками. Від ранку ми постили, щоб побачити золоте поросятко, принаймні завжди намагалися. За трохи зміненою традицією опівдні дозволялося їсти кубу. Кубу завжди готувала бабуся, і поза Різдвом ми її не їли. Це була суто різдвяна страва. Після обіду ходили надвір на прогулянку, і, звісно, найприємніше уявляти все це зі снігом. По телевізору показували безліч казок.

Уся святкова церемонія починалася зі святкової вечері. У вітальні розсували стіл, щоб усі ми за ним умістилися, бабуся застеляла його святковою вишитою різдвяною скатертиною й ставила гарний сервіз «на великі свята». Усі ми вбиралися бодай трохи святково, а посеред столу запалювали свічку. Уже саме це створювало особливу різдвяну атмосферу.

Потім мама приносила в супниці рибний суп, який вона готує просто неперевершено (нам досі не вдався такий смачний, хоча рецепт знаємо), і мисочку з обсмаженими шматочками хліба до супу. Кімнатою розливався чудовий аромат святкових страв. У келихи на ніжках, прикрашені скибочкою лимона й прилиплим цукром, наливали аперитив (Cinzano чи щось таке), дітям — щось безалкогольне. Потім дідусь, а за ним і всі інші вставали, і дідусь починав упівголоса промовляти молитву «Отче наш», бабуся приєднувалася. Закінчивши, вони продовжували молитвою «Радуйся, Маріє». Ані ми, ані батьки не віряни, але з дитинства пам’ятаємо, що атмосфера цієї миті була така, наче потрапив у якусь казку. Додамо, що дідусь із бабусею молилися вголос лише на Святвечір.

Коли молитва закінчувалася, ми цокалися келихами, сідали й бралися до супу. Зазвичай просили добавки. Після супу бабуся з мамою приносили на стіл миску картопляного салату, прикрашеного скибочками яєць, маленькими маринованими скибочками перцю капія, кучерявою петрушкою та лимоном. Потім — пласке сервірувальне блюдо зі смаженими шматками коропа, прикрашене лимоном і кучерявою петрушкою. Ми бралися до їжі. Вибирати кістки нам не надто подобалося, зате за бабусин картопляний салат ми ладні були все віддати. Якби ж у животику вже не було двох тарілок супу.

Довге очікування ялинки й Ісусика добігало кінця, а нам завжди страшенно не терпілося. Ми знали, що коли всі повечеряють і зап’ють їжу пльзенським пивцем, тато піде відчинити вікно в кімнаті внизу, щоб Ісусик міг прилетіти з ялинкою та подарунками, а тоді вже чекатимемо дзвоника.

Тільки от тато й дідусь усе брали собі ще й ще риби та зовсім не поспішали. Подумки ми на них сердилися, так сильно нам кортіло.

Тож після вечері тато спускався вниз і повертався, щоб повідомити нам, що відчинив вікно. Тепер починалося напружене очікування дзвоника. Ми все-таки трішечки сумнівалися, чи той Ісусик справді існує, але як інакше міг задзвонити дзвоник, коли ми всі нагорі? Про прабабусю внизу, у її кімнатці, ми ніколи не здогадувалися. Дзвоник мав дуже насичений звук, і ми досі точно його пам’ятаємо. Довгий, гучний дзвін приблизно на ноті мі другої октави.

І ось ми мчали до ялинки. Унизу в кімнаті було прохолодніше через відчинене вікно, темно, світилася ялинка, а під нею лежала купа подарунків, деякі загорнуті, деякі ні, тож ми вже знали, чому радіти. Тато зачиняв вікно, запалював бенгальські вогні, а дідусь починав співати колядку — інколи ще й зі скрипочкою. «Народився Христос Господь». На приспіві та знайомих куплетах ми долучалися. Це була така обов’язкова частина, яка чудово доповнювала ту неповторну атмосферу. Ми співали колядку, усі перші чотири куплети з усіма повторами, страшенно раділи й чекали на подаруночки.

Коли спів закінчувався, увімкнене світло клало край цій таємничій атмосфері, і починали розгортати подарунки.

Сьогодні вже немає з нами ані дідуся з бабусею, ані нашої старшої сестри, з якою ми біля ялинки обіймалися від радості, а коли стали старшими, грали колядки: ми на гітарі, а вона на поперечній флейті. І ту саму атмосферу вже не повторити. Вона живе лише в дитячій душі й у тому, як батьки та дідусі з бабусями створюють її для дітей. А для нас усе вже інакше й назавжди таким залишиться. І все ж приємно повертатися в дитинство заради тих чудових спогадів і вірити, що наші діти так само захоплені Різдвом, яке ми для них готуємо. Замість коропа їмо іншу рибу, бо моя дівчина не любить ані коропа, ані салату, а тим паче рибного супу, замість прабабусі лунає звук дзвоника у форматі .avi, запуск якого запланований планувальником Windows на комп’ютері, і ми не молимося, але колядку співаємо й далі, і, сподіваємося, нашій Сарінці та нашим двом іншим дітям це теж подобається, як і нам, коли ми були дітьми.

Оскільки Різдво мало таку особливу атмосферу, ту саму атмосферу й винятковість мав і кожен смаколик, який готували мама чи бабуся. Не все ми сьогодні вміємо приготувати так само, та все ж збираємося показати вам бабусин картопляний салат. На основі маминих припущень про те, як його готувала бабуся, і виник цей рецепт.

Картопляний салат кожна родина готує по-своєму, і варіантів у нього чимало. Від такого, що майже як влашський салат, до мало не самої картоплі з дрібкою майонезу. Покажу вам той, який ми пам’ятаємо з дитинства.

Що нам знадобиться?

3 яйця

трохи вершкового масла

ще одне яйце, щоб зварити круто й прикрасити миску.

3 середні морквини

2 маленькі мариновані кислі огірки

маленька банка горошку

5 середніх картоплин

4-5 цибулин шалоту (бабуся клала звичайну цибулю, але ми спробуємо шалот)

майонез

сіль, перець, за потреби лимонний сік

А тепер як це зробити?

На сковорідці розігріваємо столову ложку вершкового масла, а тим часом розбиваємо три яйця й збовтуємо. Потім виливаємо на сковорідку й на середньому вогні, помішуючи, готуємо яєчню-бовтанку.

Моркву чистимо, нарізаємо однаковими кубиками (ребро кубика приблизно 8 мм)

Картоплю ставимо варитися в лушпинні.

Коли картопля готова, нарізаємо її кубиками приблизно 1 см, за можливості всі однакові (у бабусі була товкачка для картоплі, така решітка, якою вона її нарізала). З вареної моркви зливаємо воду. Коли все охолоне, кладемо всі підготовлені складники в миску.

Огірки промиваємо від кислого маринаду, обсушуємо й нарізаємо маленькими шматочками, значно меншими за картоплю та моркву. Горошок теж промиваємо й додаємо обидва складники в миску.

Далі чистимо шалот і нарізаємо так дрібно, як тільки можемо.

Теж додаємо в миску.

Солимо, перчимо й додаємо майонез (ми боягузи й купили Hellmans — не хотіли зіпсувати салат).

Перемішуємо, за потреби додаємо ще майонезу, досолюємо, доперчуємо, за потреби приправляємо лимонним соком.

Тепер треба поставити салат у холод і дати настоятися щонайменше день.

Потім прикрашаємо його в мисці:

Смачного.

Усім читачам нашого блогу бажаємо чудових різдвяних свят, а головне — багато спокою, затишку та щастя.

Це писав RIK у той час, коли лише вчився готувати, тож не вся інформація витримує порівняння із сучасними знаннями.