Сьогодні познайомимося з рецептом однієї з найсамобутніших страв наших братів словаків. Це, звісно ж, бриндзові галушки (не забувайте вимовляти оте «д»).
Галушки з бринзою складаються лише з кількох інгредієнтів: овечого сиру під назвою бринза, картоплі, борошна, солі та бекону.
Самі галушки можна зарахувати до картопляних ньокі й використовувати також в інших рецептах, як-от страпачки з капустою та копченим м’ясом тощо. Проте галушки з бринзою у Словаччині найпоширеніші й однозначно варті уваги.
Мушу зізнатися, що мені знадобилося чимало часу, щоб навчитися готувати їх досконало, і тут я дякую сусідові зі Словаччини, який мене навчив. У рецепті галушок чудово те, що продукти не потрібно зважувати чи відміряти, однаково це нічого б не дало.
Починаємо з бекону. На відміну, скажімо, від італійської пасти карбонара, де використовують некопчений м’ясний виріб, зазвичай гуанчале, для словацьких галушок, навпаки, обов’язковий бекон холодного копчення. Нарізаємо його кубиками або смужками так, щоб у кожній були всі шари грудинки, і викладаємо на сковорідку на дуже-дуже малий вогонь, час від часу перемішуючи, щоб підсмажився до хрумкості й витопився жир.
У великій каструлі ставимо кип’ятитися воду для галушок і трохи солимо. Так, бринза солона, бекон солоний, але воду все одно потрібно трохи підсолити.
Чистимо картоплю й натираємо на найдрібнішій тертці (тій, що для пармезану: коли під час натирання картоплина вислизне з руки, добряче болить). Останній маленький шматочок можна для трохи виразнішої текстури дотерти на другій за дрібністю тертці.
Деякі рецепти радять процідити, злити воду, яку пустила картопля, і повернути крохмаль. Мені пояснили, що це дурниця, іноді, навпаки, доводиться ще трохи води додавати.
Наступний інгредієнт — борошно. Деякі рецепти стверджують, що треба змішати борошно дрібного помелу 1+1 з борошном грубого помелу... ну не знаю, кажуть, так не роблять, і це дуже непрактично, бо ми не знаємо, скільки ще доведеться підсипати. Тож використовуйте борошно середнього помелу. Підсипайте до картоплі й перемішуйте. Сусід перевіряв дерев’яною ложкою: набирав, піднімав і з того, як тісто відлипало й падало назад, визначав правильну консистенцію. Тісто просто має бути належної густоти (радше густішим, ніж я думав, і все ще липким). Коли вам здається, що тісто вже правильне, киньте трішки в киплячу воду й зачекайте, поки спливе. Якщо розчинилося — тісто зарідке, якщо тверде, як дріб, — тісто загусте, додайте води й перемішайте.
Щойно тісто готове й вода добре кипить, візьміть сито для галушок, покладіть у нього тісто, розмістіть над каструлею з киплячою водою й відповідною лопаткою продавлюйте тісто у воду. Залишайте конфорку на повній потужності, щоб галушки не переставали кипіти, і зменшуйте нагрів лише тоді, коли почне утворюватися піна.
Дайте їм трохи поваритися. Кажуть, щойно спливуть — готові, але мене попередили, що й після цього їх потрібно варити ще приблизно хвилину-дві.
Покладіть у миску бринзу. Тут надзвичайно важливо, щоб вона була свіжа. Цей сир сюди привозять, і якщо він несвіжий, то сильно смердить — це найкращий спосіб відбити собі охоту до галушок. Морозилка не зашкодить, але знайдіть надійного постачальника й купуйте зовсім свіжу, запашну бринзу. Я беру упаковку з Makro, загорнуту в дерев’яну трубочку, але, безперечно, є й інші виробники.
Завершальний етап схожий на те, як це роблять в італійській кухні. Гарячі, щойно зварені галушки додаємо до миски з бринзою, додаємо ще ложку «галушковиці», води, у якій вони варилися, і перемішуємо все разом, доки не отримаємо чудову кремоподібну масу. Якщо вона загустa, додаємо галушковиці, якщо зарідка — додаємо бринзи.
У деяких родинах просто до цієї суміші додають сметану, а в оригіналі на Ліптові, навпаки, до готової страви подають у кухлі жинчицю (напій з овечого молока, схожий на кефір).
Готові галушки викладаємо на тарілку, посипаємо підсмаженим беконом і скроплюємо витопленим із нього жиром. Кажуть, десь додають шніт-цибулю, але я такого в жодній словацькій колибі не бачив, та й сусід відкидає це як погану ідею. Тож смачного, і дякую Словаччині за цю розкішну страву (злі язики стверджують, що вона походить із Румунії, але напевно цього не знає ніхто).