У величезної кількості ресторанів у меню є салат «Цезар», найчастіше це піцерії та італійські ресторани. Проте мало де нам подадуть справжній «Цезар», доволі часто це айсберг із якоюсь майонезною заправкою бляклого кольору й посереднього смаку. Салат «Цезар» — одна з моїх найулюбленіших страв, тому я замовляю його майже в кожному ресторані, куди приходжу вперше, і досі не знайшов такого, який наближався б до оригіналу. Погляньмо трохи докладніше на історію цієї світової класики, а наприкінці покажемо, як приготувати такий салат удома цілком автентично.

Хоча може здатися, що салат «Цезар» походить із Європи, це не так. Батьком салату є італієць Caesar Cardini (1896-1956), який зі своїм братом Alex після закінчення Першої світової війни залишив рідну Італію та переїхав до США. Cardini жив в американському Сан-Дієго, однак через сухий закон почав вести ресторан у мексиканській Тіхуані, менш ніж за 17 миль звідти.

Салат, який Cardini подавав у своєму ресторані, невдовзі став дуже популярним і мав великий попит. Навколо первісного рецепта та назви салату досі ходить чимало здогадів і суперечливих тверджень. Партнер Cardini, Paul Maggiora, наприклад, стверджує, що перший салат «Цезар» подали в 1927 році американським солдатам у Сан-Дієго і він мав назву "Aviator's Salad" — тобто салат пілота або салат авіатора... Брат Cardini, Alex, стверджує, що рецепт належить йому, і теж називає його Aviator's Salad. Кухар Livio Santini стверджує, що це рецепт його матері й що він готував цей салат у ресторані Cardini в 1925 році, коли йому було 18 років, тож авторство належить йому.

Салат «Цезар» нібито виконував подібну роль до тієї, яку в нас приписують часниковому супу, що його подають похмурими похмільними ранками. Був сухий закон, до Тіхуани з’їжджалися американські солдати, гуляли всю ніч, а вранці часто замовляли салат, який ставив їх на ноги з похмілля. Принаймні так стверджував брат Цезаря, Alex, який згодом переїхав до Мехіко, відкрив три ресторани й додав до меню: "the original Alex Cardini Caesar salad" — тобто оригінальний салат «Цезар» Алекса Кардіні.

А Caesar Cardini в 1938 році переїхав до Лос-Анджелеса й разом зі своєю донькою Rosa відкрив крамницю делікатесів. Він скористався популярністю заправки до салату «Цезар» і почав продавати її в банках як оригінальну заправку «Цезар» від Cardini.¨

Щодо назви Caesar salad, то чеською її, власне, неточно перекладають як Caesar salát, із мовознавчого погляду правильний переклад мав би бути Caesarův salát, тобто Цезарів салат, або Salát Caesar — салат «Цезар».

Тож погляньмо, який вигляд має такий оригінальний салат «Цезар», чим він особливий і що до нього входить. Із плином часу рецепт трохи змінювався, тому зрештою вдома ми приготуємо такий «Цезар», який сьогодні вважають правильним. Проте для порівняння не завадить згадати первісний рецепт. Основу салату становлять продукти, які були легкодоступними в тогочасній Мексиці.

Часникові крутони — в оригінальному рецепті йдеться про багет, словом, білу випічку, шматочки якої обсмажують в олії з часником. У рецепті Алекса Кардіні крутони ще й змащували анчоусною пастою, у рецепті Цезаря крутони додають просто так, а часник входить до складу заправки.

Салат ромен — використовувати будь-який інший салат неприпустимо. Оригінальний рецепт передбачає ціле листя ромену, сьогодні ми переважно зустрічаємо порване або нарізане листя.

Свіже яйце, варене рівно 1 хвилину, — з нього використовують жовток. Це так зване "coddled egg"... трохи проварене, або ж виплекане яйце. Власне, це яйце некруто, у якому за хвилину варіння білок згортається, а жовток трохи густішає.

Сік лимона або лайма. Що використовував Caesar Cardini, ми не знаємо, бо в Мексиці лайми називають лимонами. Утім, лайми в Мексиці були поширенішими.

Натертий пармезан — пармезан це ані Grana Panada, ані Grand Moravia. Пармезан повинен мати назву "Parmigiano Reggiano". Цю марку випалюють на кірці по колу, лише так ви впізнаєте справжній. Щоб отримати цю печатку, він має бути виготовлений за обов’язковою рецептурою й у визначеному регіоні. Звісно, інші сири пармезанового типу, виготовлені поза цим регіоном, теж цілком можуть відповідати рецептурі, найчастішим відхиленням у процесі виробництва є використання ненатурального сичужного ферменту. Утім, італійці за оригінальний пармезан стоятимуть горою.

Вустерський соус — в оригінальному рецепті використовували лише вустерський соус, натомість Alex Cardini використовував подрібнені анчоуси — їх використовують і сьогодні, інколи навіть кладуть зверху цілі філе анчоусів.

Оригінальний рецепт (у ресторані Cardini салат нібито готували "Table side", тобто офіціант на пересувному столику готував страву просто перед гостями в залі) каже, що треба взяти достатньо велику миску й покласти в неї ціле листя ромену. Додати кілька ложок оливкової олії, посолити, поперчити й гарненько обволокти листя, перевертаючи його. Потім влити лимонний або лаймовий сік і 12 крапель вустерського соусу. Далі додати жовток із згаданого вище яйця, яке варили хвилину, і знову, перевертаючи листя, вмішати його в салат. Додати пів чашки натертого пармезану, крутони й знову перемішати. На цьому справу завершено, і страву викладають на тарілку. Салат можна було їсти й без столових приборів, просто руками.

Докладніше про історію та оригінальний рецепт тут: http://www.kitchenproject.com/history/CaesarSalad/index.htm

А тепер приготуємо вдома «Цезарчика», саме такого, який сьогодні вважається стандартним.

Інгредієнти:

Листя з одного салату ромен, бажано молодше й хрустке

1 яйце

оливкова олія

3 філе анчоусів

1 столова ложка діжонської гірчиці

багет або білий хліб

1 більший зубчик часнику

пармезан — стружка й натертий

1 лайм

вустерський соус, сіль, перець

І до справи. Розберімо ромен на листя. Важливо ретельно його помити, але поводьтеся з ним обережно. Листя має залишитися хрустким, свіжим, щойно ми його помнемо, воно втратить свою чарівність. Те саме стосується сушіння. Адже перед купанням у заправці листя салату має бути абсолютно сухим, щоб заправка до нього пристала, тому сушінню приділяємо особливу увагу. Можемо скористатися центрифугою для сушіння салату або, наприклад, таким трюком, який Gordon Ramsay описує в книжці Kitchen Heaven. Беремо чистий сухий рушник, кладемо кілька листків, хапаємо за кінці й крутимо або хоча б розмахуємо. Відцентрова сила в міру зробить свою справу, але знову ж таки обережно, щоб надмірним завзяттям не пошкодити листя. Потім відкладаємо його в холод, щоб перед подаванням воно було якомога свіжішим. Листова зелень узагалі має потрапити до холодильника відразу після збирання й залишатися там до останньої миті перед подаванням.

Далі приготуємо крутони. За Алексом часник додавали до крутонів, за Цезарем — до заправки. Я більше люблю, коли часник є складником заправки. Багет або білий хліб можемо нарізати скибочками чи більшими кубиками. Спершу відправляємо їх підсушитися в духовку. Розкладаємо на деку й ставимо в духовку за невисокої температури — наприклад, 75°C, доки хліб трохи не підсохне. Це особливо потрібно для свіжого хліба. На сковороді розігріваємо оливкову олію й обсмажуємо крутони.

А тепер перейдімо до заправки, найважливішої частини всього рецепта. Якщо приготуєте її про запас, деякий час її можна зберігати в холодильнику.

Насамперед нам знадобиться жовток. Тоді як на професійних кухнях із гігієнічних міркувань мусять використовувати пастеризовані жовтки, удома використаємо жовток зі свіжого яйця. Як розпізнати свіже яйце? Найкраще, коли курочка щойно його знесла, ну або щонайбільше 10 днів тому. Але якщо ми не знаємо, як там справи з яйцем, то як це з’ясувати? Передусім яйце має бути неушкодженим, це перша й найпростіша перевірка. Далі можемо потрусити яйцем біля вуха. Адже у свіжому яйці жовток із білком щільно з’єднані, у старіших вони відокремлюються один від одного й таке яйце ніби хлюпає. Третя можливість — занурити яйце у воду. Свіже вперто триматиметься дна, старіше починає плавати біля поверхні.

Можемо скористатися й первісним способом, тобто "coddled egg" — трохи провареним, або ж виплеканим яєчком. Ставимо воду кип’ятитися, щойно вона закипить, кладемо яйце й варимо рівно хвилину. Потім відразу перекладаємо в холодну воду, щоб зупинити подальше варіння. З такого виплеканого яйця беремо жовток і кладемо в мисочку.

Додаємо ложку діжонської гірчиці й сік лайма. Перед розрізанням лайм варто покласти на 10 секунд у мікрохвильовку, тоді сік буде набагато легше вичавити. Раджу почати із соку половини лайма й лише наприкінці процесу за смаком додати ще, якщо буде потрібно. Зважайте, що в нас продають недозрілі, дуже терпкі лайми. А в країнах їхнього походження вони набагато солодші.

Беремо вінчик і починаємо розтирати суміш лаймового соку, жовтка й діжонської гірчиці, доки жовток не спіниться.

Чистимо часник, виймаємо паросток, який у багатьох людей може спричиняти проблеми з травленням, пропускаємо часник через прес і додаємо, а також пів чайної ложки вустерського соусу. Далі дрібно нарізаємо й розтираємо ножем філе анчоусів і додаємо дрібно натертий пармезан. Знову беремо вінчик і починаємо збивати вміст мисочки.

Коли суміш добре перемішана й загусла, починаємо, постійно помішуючи, додавати оливкову олію краплями. Може статися, що нам забракне рук. Однією рукою тримаємо мисочку, другою збиваємо вінчиком, а як же доливати олію? Якщо поставимо мисочку на гумовий килимок або, наприклад, на рушник, вона перестане крутитися під вінчиком, її не доведеться притримувати, і ми зможемо спокійно скористатися другою рукою. Перемішуємо дуже інтенсивно.

Якщо слово «анчоуси» вам нічого не каже, знайте, що йдеться про хамсу, або європейського анчоуса (не про сардини), тож у магазині ви можете натрапити на позначення «філе анчоусів в олії». Але в жодному разі не використовуйте анчоусну пасту, вона надто ароматна. Далі збиваємо й повільно доливаємо олію. Що більше олії доллємо, то густішою буде заправка.

Насамкінець приправляємо заправку сіллю та свіжозмеленим чорним перцем, куштуємо й за потреби додаємо ще лаймового соку.

Наприкінці залишається все завершити. У порожню миску кладемо листя ромену. Можемо або обережно порвати його, або нарізати на шматки відповідного розміру. Існують два протилежні погляди на подрібнення листя: одні прихильники рвання, інші — нарізання. Я думаю, що зрештою це геть байдуже. У миску з листям вливаємо трохи заправки й обережно перемішуємо, підкидаючи. Потім доливаємо заправку й знову перемішуємо. Важливо, щоб кожен окремий листок салату вкрився тонким шаром заправки, яка з нього не стікає. Перемішуючи, пильнуємо, щоб не пом’яти й не пошкодити листя. Повторюю, вкрай важливо, щоб перед змішуванням із заправкою листя салату було цілком сухим. Із заправкою не переборщуємо, вона має дуже насичений смак, тому немає потреби, щоб листя салату в ній плавало.

Коли результат нас задовольняє, можемо подавати. Найкраще на охолодженій тарілці. Перекладаємо листя на тарілку, посипаємо свіжою стружкою пармезану, додаємо крутони й відразу подаємо. Ця страва тримається на бездоганних і бездоганно свіжих продуктах. Її може зіпсувати підв’ялий або погано обсушений салат, несвіжий пармезан чи не зовсім свіже яйце.

У ресторанах салат «Цезар» іноді подають із курятиною, тоді в меню має бути написано: салат «Цезар» із курятиною. Якщо додають інші інгредієнти, їх теж мають зазначати, бо до «Цезаря» за замовчуванням аж ніяк не входить жоден бекон, а тим паче огірки чи помідори та інші дурниці.

Смачного.