Анна працює тут недовго, і Міхал завжди дуже їй допомагав. Вона не могла на нього сердитися. Власне, він був найближчою людиною, яку вона зараз тут мала. Зібрала речі й рушила на зупинку.
Надворі було темно, повітря досі було трохи незвичним. Анна переїхала до цього міста зовсім недавно. Люди тут розмовляли трохи інакше, ніж у неї вдома, повітря пахло інакше, і тут панувала якась дивна тиша. Звісно, трамваї дзеленчать, машини гудуть, літаки гуркочуть над головою, але все одно тут інакше. Тут якось незбагненно тихіше.
Скільки часу потрібно, щоб почати почуватися як удома в зовсім іншому місті? І чи взагалі хочеш ти почуватися там як удома? Важко сказати.
На зупинці, крім Анни, о цій порі нікого не було. Вона була сама й, правду кажучи, навіть трохи цьому раділа. Була така втомлена, що про що взагалі могла б із кимось говорити?
Нічний автобус зупинився, Анна зайшла. Людей було небагато, але Анні все одно здавалося, що всі на неї дивляться. Це відчуття не полишало її від самого переїзду. Наче всі знали, що вона інша. Ці погляди здавалися ворожими. Вона закомпостувала квиток і перестала звертати увагу на пасажирів. Дивилася у вікно.
Це місто інше. Тут є річка, але інша річка. Тут багато кам'яної бруківки, але не такої, як удома. І тут тихо.
На наступній зупинці зайшов чоловік. Йому було близько п'ятдесяти, і він витріщався в телефон. Дивився старі серії M.A.S.H., історії з американського військового польового шпиталю в Кореї. Гокай Пірс там грав із Трапером Макінтайром у knock-knock.
### Тук-тук. ###
Анна подумала, що, власне, зовсім не розуміє цього американського жарту.
Knock knock.
Хто там…
Їм весело, але Анні це ніколи не здавалося смішним. Ми не можемо розуміти все й ніколи не зможемо.
Уже пізній вечір, а їй ще їхати десь 8 зупинок. Вона втомлена. Час від часу куняє.
І тут їй сниться дитинство.
Вони з її улюбленою сестрою Кларою ще маленькі дівчатка й гостюють на канікулах у бабусі з дідусем у селі. Бабуся варитиме овочевий суп. Більшість продуктів у бабусі з дідусем є на городі. Кури, кролі, коптильня, у якій дідусь саме зараз, в Анниному сні, коптить свинячі реберця, а Клара з Анною змагаються, хто швидше принесе бабусі з грядки продукти для супу.
Цибуля, яка вже гарно пожовкла, а бадилля вже підсохло, морква, про розмір якої ніколи не дізнаєшся з листя. Шукаєш за кружечком над самою землею. Що він товщий, то більша буде морква. Якщо, звісно, не витягнеш її, а вона зовсім крихітна, коротесенька.
Клара завжди бігла по капусту або червоний буряк. Вони були більші, і Клара завжди перемагала. А якби й ні, Анна дала б своїй молодшій сестрі перемогти.
Цей спогад розбудив Анну.
Та ж Клара має переїхати до мене вже за тиждень. Треба їй зателефонувати.
Анна знайшла в контактах номер Клари й почала телефонувати.
### Сновидіння ###
Коли людина бачить сни, відбуваються доволі дивні речі. Речі, які неможливо контролювати, ми сприймаємо лише відчуття. Саме це й відбувалося з Кларою. Вона переживала ось що:
Я ходжу містом. Моїм містом. Не знаю чому, але йду до торговельного центру. Не знаю, що маю там шукати, але щось у глибині моєї сплячої свідомості каже, що я мушу. Опиратися цьому неможливо.
Я ходжу цим центром по колу, але не можу знайти вихід. Не знаю, чому я тут. Ходжу далі. Час ніби дедалі сповільнюється, і все ясніше стає, що завдання нездійсненне. Але, хоч і не знаю чому, я далі там ходжу, шукаю вихід. Адже я знаю, де вихід, але в цьому сні ніяк не можу його знайти. Уже майже починаю панікувати, але виходу ніде немає.
Перед тим торговельним центром я залишила візочок зі своєю крихітною дівчинкою. Ось той жах, який переслідує мене уві сні. Мушу вибратися надвір до своєї дівчинки. З нею напевно щось сталося.
У свідомість закрадається дивний сумнів. Але ж цього торговельного центру тут уже немає. Як це я в ньому опинилася?
Бо я сплю.
Але чому я маю бути тут уві сні? Чи не сестру Анну я тут шукаю?
Не знаю.
Раптом Клара ніби прокинулася.
Знаєте це відчуття, коли посеред ночі
прокидаєшся? Думаєш, що вже не спиш, але не можеш поворухнутися? Нічого не можеш сказати.
Клара знала це відчуття, але все одно щоразу воно здавалося їй страшнішим.
Казала собі: скоро мине, завжди ж минало. Але цього разу все було інакше. Усе було незбагненно реальнішим.
Вона відчувала, що в неї болить голова. Відчувала, що важко дихає. Такого з нею ще ніколи не траплялося під час сонного паралічу. Почала відчувати сильний дзвін у вухах. Їй здавалося, що очі розплющені, але вона все одно нічого не бачить.
Водночас десь усередині вона відчувала, що відбувається щось украй недобре, але ніяк не могла зрозуміти, що саме.
Вона була втомлена, сонна, але вже не спала, мабуть. І досі не могла поворухнутися.
Спробувала поворушити пальцями.
Вона щось тримала.
Телефон у її кишені задзвонив. Але вона не могла дістатися до кишені.
Телефон дзвонив.
### Уже скоро ###
Наступна зупинка. До автобуса зайшов явно п'яний чоловік, від якого смерділо дешевими цигарками.
Анна слухала телефон. Гудки йшли та йшли, а ніхто не відповідав.
Анна двічі торкнулася екрана, щоб завершити виклик. Уже досить пізно, Клара, мабуть, спить.
«Я зателефоную Кларі завтра,» — сказала собі Анна українською і сказала це вголос.
Тієї миті п'яниця, який щойно зайшов, почервонів і накинувся на Анну.
«То ти з України. Живеш за наші податки. Забирайся назад в Україну».
Чоловік із телефоном підвів очі. На мить. Потім знову подивився на екран. Більше ніхто за неї не заступився.
Анна це вже знала, таке траплялося не вперше. Дивилася перед собою й чекала наступної зупинки.
Автобус зупинився. Вона вийшла, ніяк не відреагувала й із зовсім порожньою головою пішла додому пішки.
Тут не літають бомби, тут літає ненависть.
Анна прийшла додому, переодяглася й упала в ліжко.
Ще лише тиждень, і Клара буде тут. Будемо тут одна в одної, ще й із маленькою Алінкою.
### Телефон перестав дзвонити. ###
Клара все чекала, коли зможе поворухнутися. Але вже починала згадувати, що було перед цим.
Вили сирени. Повітряна атака. Уночі.
У самій нічній сорочці вона взяла свою крихітну донечку й побігла сходами восьмиповерхового житлового будинку геть, ховатися в укриття або в метро.
Не встигла. Почала усвідомлювати цю реальність.
Раптом щось зрушило. Над Кларою хтось наче зняв якусь кришку. Очі засліпило світло, миготіння маячків, і крізь писк у вухах вона почула сирени.
Цього разу інші сирени. Раптом вона змогла поворухнути рукою.
Побачила над собою рятувальника. Хлопець у шоломі, у світловідбивному одязі пожежників і рятувальників.
«Пані, передайте мені дитину. Передайте мені дитину».
Клара підняла руки й передала рятувальникам холодне тільце своєї маленької доньки.
На очі навернулися сльози.
Її крихітна Алінка, яку вона під завалами й уламками весь час тримала на грудях, була мертва.
### Тук-тук ###
В очах Клари стояли сльози. Вона мало що чула, але знала, що для неї світ скінчився.
Чому вона не поїхала зі своєю дівчинкою разом з Анною?
Тут у неї був Олександр, який керував дронами в Мадяра, і вона ним пишалася. Вона не могла поїхати з Алінкою, доки він був живий. Це був її дім, її країна, її народ. Але після того, як Олександр загинув, уже мало що залишилося. Вирішила переїхати до Анни в чужу країну. Уже скоро. Недостатньо скоро.
Рятувальник простягнув до неї руку й допоміг вибратися з уламків.
Вона вхопилася за нього.
Потім був спалах. Лише спалах, більше вже нічого.
Того страшного вибуху вже не почули ні Клара, ні рятувальники.
Друга планерна бомба влучила в те саме місце.
Тук-тук.
### Double tap ###
*Double tap (у чеській військовій та безпековій фаховій термінології позначається як подвійний удар або повторний удар) — це «тактичний» прийом, за якого по тій самій цілі завдають другого удару через короткий проміжок часу після першого. Терористична методика, яку Росія неодноразово застосовує під час атак на цивільне населення України.